Нещодавно волонтери Іванівського району зібрали чергову партію гуманітарної допомоги військовослужбовцям ЗСУ які боронять суверенітет нашої держави на сході країни в зоні проведення АТО.
Уже не перший рік іванівські волонтери збирають допомогу військовим. Небайдужі іванівці завжди допомагають хто чим може. Хто грішми, хто пакетом сала, хтось накупив печива, хтось назбирав купу яєць та консервації, а хтось зібрав з дві сотні літрів свіжого молока... Одним словом збирають хто може і що може.
Люди в нас різні, і у кожного різні можливості та достатки, хтось може пожертвувати багато грошей і речей, хтось менше, але тут спрацьовує біблійний принцип, який ще заповідав Іісус - "Не важливо скільки ти жертвуєш, а важливо, що жертвуєш і робиш це від щирого серця".
Таким от чином, на минулому тижні, іванівські волонтери завантажили черговий мікроавтобус різного плану продуктами харчування, щоб підігріти ними військовослужбовців в зоні проведення АТО.
Забігаючи на перед можна сказати, що саме головне в таких от передачках не тільки підвіз продуктів харчування, а й сам факт допомоги. Це доволі символічний крок який дає зрозуміти військовим що у них міцний тил і завжди є на кого покластися.
Отже в дорогу!
Друзі, на фото, всі обличчя військовослужбовців приховані. Вся інформація яка може ідентифікувати солдатів, або їх місце розташування ретельно підчищена. Єдине можемо сказати, що основне місце нашого перебування це місто Піски Донецької області. Поблизу того самого донецького аеропорту.
Серед військовослужбовців, що несуть службу на передовій ми знайшли одного з наших земляків який теж отримав гостинця від іванівців.
Ми не назвемо ані призвіщ, ані номеру військової частини у якій служать хлопці.
Маємо надію на ваше розуміння.
Ранок видався хмарним, а день дощовим. Але для волонтерів жодна погода не стане на заваді щоб виконати свою місію
Проїжджаючи третю лінію оборони нас зустрічає похмура донецька область.
Перше місто куди ми заїхали - це була Мар'їнка. Місто потихеньку оговтується після жорстокого нападу бойовиків та обстрілу з їх сторони важким озброєнням.
На клумбу висаджують саджанці декоративних дерев, комунальники працюють в штатному режимі.
Знаменитий мар'їнський елеватор, за який точились дуже запеклі бої.
Ось перша роздача допомоги військовим
Сумний памятник запеклим боям за Мар'їнку
Згодом ми відправилися в селище Піски де дислокується одна із військових частин. У цій частині ми і зустрілися із жителем Іванівського району.
Це крайній блок пост за яким починається активна зона АТО
Далі майже на кожному дереві чи будинку є нагадування про обстріли що тут відбувалися.
В Пісках нікого не лишилося. Абсолютно всі жителі цього селища покинули свої домівки рятуючись від війни.
Сумне та дивне видовище де стоять капітальні будинки із пишно вбраними дворами покинутими на призволяще.
Ось ми і дісталися на передову. По переду, всього на відстані 1 км позиції бойовиків. 5 км відстань до терміналів аеропорту Донецьк.
Не відкладаючи у довгий ящик ми відразу взялися до справи...
Незважаючи на моральну напругу та постійні обстріли, хлопці привітно нас зустріли. Постійно жартували. Здавалося що вони якось навчилися жити з війною поруч.
З харчами розібрались, тепер за футболки. Як говорять хлопці - на літо під бронік саме то!
Хлопці живуть майже у спартанських умовах. Приміщення у якому вони облаштували базу розтрощене ворожими снарядами.
Хоча тут ще не самий гірший варіант, все ж таки не в чистом полі стоять. Та й цілого приміщенні в Пісках немає. Абсолютно все розтрощено. Далі детальніше.
Не зважаючи на війну військові облаштували собі імпровізований спортзал. Спорудили собі купу всякого спортивного інвентарю.
Після розвантаження починається розподіл допомоги між усіма постами.
Солдати облаштували собі елементарний побут. Лише проблеми із водою. Її тут немає. Вся привізна. Та й пральна машина зламалася.
Велосипеди та інше майно жителів селища, що повтікали валяється повсюди.
Передова. У дальній лісосмузі на нижньому фото позиції бойовиків. Відстань близько 1,5 км
Кінець злітної смуги аеропорту Дорнецьк. Здається можна дотягнутися рукою.
Спальня.
Старенький телевізор, а в ефірі лише виключно російські та сепаратисьтські канали. Ледь-ледь пробивається сигнал каналу 1+1.
Військовослужбовці умудрилися облаштувати собі імпровізовану баню.
Околиці Донецька
Наслідки "братських" обстрілів.
Розчавлений автомобіль Таврія
Похований під плитами молоковоз.
А тут згорів нормальний пасажирський автобус
Шматочок російського граду.
"Пекельна" кухня. Як розповіли військовослужбовці, держава їм видає крупи, хліб та консерви. Все інше волонтери. Нас трішки здивувало армійське забезпечення. Видавати крупи в зону бойових дій! Ну ладно солдати у яких ми гостювали облаштували собі газову плиту і періодично заправляють балон. А як же ті солдати, які стоять в чистому полі? Їм їсти крупу в сухомятку чи шукати всі складові, щоб відварити кашу? Одним словом, якби не волонтери то армійцям довелося б ну дуже сутужно.
І невелика прогулянка селищем.
Вежі донецького аеропорту.
Покинута сівалка до трактора John Deere. Як нам повідомили, коштує купу грошей.
На території селища немає практично жодного квадратного сантиметра, щоб туди не влучив якийсь уламок.
Покинуті квартири жителів селища
Місцевий гастроном.
Приватний сектор
Пряме влучання у будинок
Місцева школа
На території школи загинули наші хлопці.
Ось що залишилося від колись корпусу інститута.
В Пісках роботи для саперів не початий край.
В ході поїздки у нашого мікроавтобуса зламався стартер та пробилася амортизаційна подушка. Таким чином нам довелося завчасно припинити поїздку по передовій. Невеликі залишки гуманітарної допомоги були передані іншим волонтерам, які поїхали її роздавати у Луганську область, а самі ми розвернулися в сторону дому.
Не повезло тут власнику мікроавтобуса. Всі витрати по ремонту автівки лягають на його плечі та гаманець.
Така от нелегка вона, волонтерська доля.
На дорозі, що веде із Пісок стоїть розбитий танк. Там теж залишилися наші хлопці...